Експериментальне застосування PRP-терапії при гострому перитоніті

Abstract

Дисертаційна робота присвячена вирішенню актуального наукового завдання – вивчення ефективності застосування PRP–терапії для корекції вираженості запального процесу, ендогенної інтоксикації, оксидативного стресу, імунної дисрегуляції та структурно-функціональної дезорганізації органів–мішеней тварин з гострим поширеним перитонітом. Встановлено закономірності розвитку метаболічних, оксидативних, імунологічних та морфофункціональних змін при гострому поширеному перитоніті та проведено оцінку ефективності PRP-терапії у їх корекції в експерименті. За результатами проведеного дослідження отримано нові дані і поглиблено існуючі знання про патогенетичні механізми і динаміку розвитку запального процесу, ендогенної інтоксикації, оксидативного стресу, стан захисних систем організму, ступінь ушкодження печінки та нирок при гострому поширеному перитоніті та за корекції із застосування PRP-терапії. Встановлено, що моделювання гострого перитоніту супроводжується розвитком виразної системної запальної реакції, синдрому ендогенної інтоксикації та метаболічних порушень, що характеризуються інтенсивним зростанням фкнкціональної активності мононуклеарних фагоцитів, концентрації персепсину, підвищенням рівня молекул середньої маси нуклеарної та ароматичної фракцій, зростанням концентрації циркулюючих імунних комплексів. На основі даного дослідження встановлено, що найчутливішим діагностичним і прогностичним критерієм при гострому поширеному перитоніті є концентраціє перскпсину у сироватці крові. Проведеним дослідженням показано, що гострий поширенирй перитоніт супроводжується системною дестабілізацією клітинних мембран, що підтверджено достовірним зростанням активності амінотранфераз у тканині печінки і еритроцитарного індекса інтоксикації. Встановлена провідна роль у паогенезі розвитку патологічного процесу декомпенсованого оксидативного стресу, спричиненого значним зростанням конценторації активних форм кисню, накопиченням продуктів ліпідної пероксидації, пригніченням активності ферментної і неферментної ланок антиоксидного захисту. Дослідженням показано фазні зміни показників клітинного імунітету – зростання Т-хелперів і Т-супнресорів на початку патологічного процесу з подальшим зниженням і більш значною інверсією CD8+. Це призвело до зростання імунорегуляторного індексу CD4+/CD8+ у динаміцці патологічного процесу. Таке домінування хелперної ланки над цитотоксичною є компенсаторним на ранніх стадіях, проте на пізніх етапах свідчить про глибокий дисбаланс регуляторних механізмів, що зумовлює зниження ефективності контролю над інфекційно–запальним процесом. Встановлено стабільне та прогресивне підвищення кількості CD22+ В–лімфоцитів, що вказує на активацією гуморальної відповіді з посиленим синтезом антитіл і є типовою реакцією на бактеріальну агресію у черевній порожнині. Патоморфологічне дослідження внутрішніх органів дозволило встановити наявність прогресуючих деструктивних змін печінки та нирок. У печінці виявлено порушення мікроциркуляції, розвиток жирової та балонної дистрофії гепатоцитів, дезорганізацію часточкової структури та формування вогнищ некробіозу. У нирках спостерігалися ознаки токсико–ішемічного ушкодження з деструкцією канальцевого апарату та порушенням структури нефронів. Доведено, що PRP є системним біорегуляторним фактором, здатним впливати на ключові ланки патогенезу перитоніту – від молекулярно-метаболічного рівня до системної імунної відповіді. Це підтверджується вірогідним зниженням концентрації персепсину у сироватці крові протягом усього терміну розвитку патологічного процесу, зменшенням рівнів молекул середньої маси, еритроцитарного індексу інтоксикації, концентрації циркулюючих імунних комплексів. Доведено стабілізацію процесів вільнорадикального окиснення та відновлення антиоксидантного захисту, регресію цитолітичного синдрому. Застосування PRP–терапії сприяло зменшенню виразності запально–деструктивних змін, стабілізації мікроциркуляції та активації репаративної регенерації, що сприяло відновленню гістоархітектоніки печінки й нирок, зменшенню дистрофічних проявів та збереженню структурної цілісності клітин.