Профілактика синдрому емоційного вигорання у медичних сестер відділень терапевтичного профілю

Abstract

Робота присвячена комплексній оцінці рівня емоційного вигорання медичного персоналу лікарень, зокрема медичних сестер відділень терапевтичного профілю, та розробці необхідних практичних рекомендацій, спрямованих на його профілактику. Останнім часом особлива увага приділяється питанням синдрому емоційного вигорання та втоми від співчуття в контексті медичної допомоги. Поява вище вказаних синдромів може призвести до погіршення роботи медичних працівників, впливати на їх психологічний стан і збільшувати ймовірність медичних помилок. Це, в свою чергу, становить загрозу безпеці пацієнтів. [35, 40]. Сучасні умови відзначаються постійною мінливістю, невизначеністю та хронічним стресом. У таких умовах загальні показники психічного здоров'я серед персоналу та медичних закладів погіршуються. [44, 76, 81]. Мета дослідження полягає у оцінка синдрому емоційного вигорання у медичних сестер відділень терапевтичного профілю в залежності від рівня їх комунікативної компетентності та розробка дієвих підходів в ідентифікації та запобіганні проблеми. У дослідженні ми використали стандартний опитувальник професійного вигорання для медичних працівників Maslach Burnout Inventory та опитувальник для самооцінки комунікативних навичок Gap-Kalamazoo, які було адаптовано та поєднано в Google формі. Анкета заповнювалась анонімно. Посилання на Google форму поширювалось протягом місяця. Опитувальник було розіслано 130 медичним працівникам та було отримано 126 заповнених анкет. Таким чином, ефективність анкетування склала 96,9 %. Отримані результати були зведені до таблиці та оброблені за допомогою програми Microsoft Excel. Аналіз отриманих результатів опитування продемонстрував, що у 47,4% медичних працівників середньої ланки спостерігається високий рівень синдрому емоційного вигорання. Середні значення показників емоційного виснаження серед респондентів становлять (28,34±6,26), деперсоналізації – (15,12±3,52), редукції – (35,38±5,14). За результатами дослідження, у 29% медичних працівників відзначено низький ступінь емоційного виснаження, у 32% – помірний, а у 39% має місце високий ступінь емоційного виснаження. Щодо показників деперсоналізації, у 33% респондентів виявлено низький ступінь знеособлення, у 29% – помірний, а у 38% – високий ступінь деперсоналізації. Щодо особистого задоволення, відзначено високий ступінь редукції професійних досягнень у 63% опитаних, помірний – у 20%, і низький – у 17% медичних сестер. Також нами виявлено кореляційний зв'язок між показниками емоційного вигорання і втоми від співчуття та рівнем комунікативної компетентності медичних працівників. У разі доброго володіння навичками комунікації, має місце нижчий рівень емоційного вигорання. Аналіз даних щодо можливостей попередження синдрому емоційного вигорання та втоми від співчуття показав, що у 82% респондентів є потреба у професійній допомозі спеціалістів для вирішення виявлених проблем. Однак 6% медичних сестер не знають про проблему емоційного вигорання та втоми від співчуття, а 12% не вважають виявлені результати проблематичними. Отже, високі показники рівня емоційного вигорання та втоми від співчуття виявлені серед медичних сестер відділень терапевтичного профілю. Це вказує на необхідність розробки релевантних інструментів для їх регулярної оцінки та впровадження необхідних заходів для підтримки психічного здоров'я цих медичних працівників, а також ефективних стратегій дієвої самодопомоги та самовдосконалення, в тому числі з питань комунікативної компетентності