| dc.description | Відомо, що діабетична периферична невропатія (ДПН) разом з мікроангіопатісю підвищують ризик розвитку синдрому діабетичної стопи навіть при збереженій прохідності магістральних артерій нижніх кінцівок. У роботі вивчали ефективність антикоагулянтної терапії низькомолекулярним гепарином другого покоління — беміпарином у комплексному лікуванні хворих із ДПН та прихованою ішемією стоп. В дослідження включено 48 хворих на ЦД 2 типу з інструментально підтвердженою ДПН без порушень прохідності магістральних артерій нижніх кінцівок. З них 34 склали основну групу (ОГ), 14 — контрольну групу (КГ). Учасники ОГ перебували на стаціонарному лікуванні й отримували додатково до цукрознижувальної терапії ін’єкції беміпарину в дозі 2500 МО/добу протягом 18—24 днів. Пацієнти КГ з компенсованим ЦД, що перебували на амбулаторному лікуванні, отримували тільки цукрознижувальну терапію. Всім хворим тричі проводили черезшкірне визначення парціального тиску кисню на тильній поверхні стопи (Ptc02): до лікування, наприкінці курсу введення беміпарину (18-й день) та наприкінці 5-го тижня лікування. За результатами дослідження, середнє значення Ptc02B КГ до початку лікування становило (34,64±3,38) мм рт. ст., через 18 днів (34,29±4,25) мм рт. ст., а наприкінці 5-го тижня лікування (34,3±3,74) мм рт. ст. В ОГ цей показник склав у середньому (31,32±4,56); (39,88±5,89) та (37,45±4,51) мм рт. ст. відповідно. Відмічали статистично достовірну позитивну динаміку приросту Ptc02y пацієнтів ОГ на 18-й день та на 5-й тиждень відносно початкового рівня (р<0,01). Відмінності у прирості Ptc02Ha користь ОГ порівняно з КГ наприкінці курсу терапії беміпарином також були статистично значимими (р<0,01), хоча через 5—6 тижнів різниця між групами втратила достовірність (р=0,058).Отже, за результатами дослідження, застосування беміпарину достовірно покращує трофіку тканин нижніх кінцівок у хворих на ДПН, що, в свою чергу, сприяє загоєнню діабетичних виразок. | uk-UA |
