ЗАСТОСУВАННЯ МЕТОДІВ ФІЗИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ПРИ ДИСФУНКЦІЇ М’ЯЗІВ ТАЗОВОГО ДНА У ЖІНОК В ПІСЛЯПОЛОГОВОМУ ПЕРІОДІ

Abstract

Синдром дисфункції тазового дна супроводжується розладами нетримання сечі, дефекації та утримання калу, пролапсом тазових органів, в’ялістю піхви та гіперактивним сечовим міхуром. Частота цього захворювання у жінок середнього та літнього віку становить приблизно 20– 40 %. Першочерговою причиною є структурні пошкодження тазового дна, спричинені вагітністю та пологами, операціями, дефіцитом естрогену. Все це призводить до зміщення тазових органів і спричиняє неправильне положення та порушення функції органів таза. Пролапс тазових органів виявляють у 50 % жінок, які проходять плановий гінекологічний огляд. Це поширений стан серед жінок, які народжували, і негативно впливає на якість життя в цілому, особливо на сексуальне життя та впевненість у собі. Кількість пролапсів тазових органів, ймовірно, збільшиться в майбутньому. Вважається, що у 2050 році кількість жінок з пролапсом у США зросте приблизно на 46 %. Лише 17 % хворих на нетримання сечі звертаються за медичною допомогою. Метою реабілітації є зменшення кількості ускладнень, досягнення повного або часткового відновлення втрачених функцій, максимальної здатності хворого вести нормальний спосіб життя. Основними реабілітаційними стратегіями у жінок в післяпологовому періоді є відновлення функції тазового дна. Порушення виникають не лише при прямому анатомічному ушкодженні (як під час вагінальних пологів), але й при дисфункції тазового дна.