Шляхи оптимізації ефективності діагностики та лікування гострого біліарного панкреатиту

Abstract

Дисертація присвячена удосконаленню діагностики та лікування гострого біліарного панкреатиту шляхом поглибленого дослідження продукції холецистокініну, інкреторних розладів підшлункової залози та вибору адекватного об’єму хірургічної інтервенції. Встановлено, що значна частина хворих на гострий біліарний панкреатит не мають анамнестичних та клінічних даних за холедохолітіаз. Вивчено особливості концентрації холецистокініну в сироватці крові та встановлено сильний прямий кореляційний зв’язок з клініко-біохімічними проявами даного захворювання. Виявлена позитивна тенденція до нормалізації рівня холецистокініну, клінічних та біохімічних зрушень після проведеної лапароскопічної холецистектомії. Встановлено, що при гострому біліарному панкреатиті за відсутності холедохолітіазу не показане проведення хірургічної ревізії та дренування загальної жовчної протоки, оптимальним та достатнім об’ємом хірургічного втручання є лапароскопічна холецистектомія. Встановлено, що гострий біліарний панкреатит викликає затримку інсулінової відповіді від 3 до 5 хв, тривалість якої має діагностичне значення. У комплексному лікуванні гострого біліарного панкреатиту доцільно застосовувати функціональні антагоністи холецистокініну, зокрема, верапамілу у дозі 2,5 мг кг -1.