Молекулярно-генетичні та біохімічні маркери прогнозування вибору типу баріатричної операції у хворих з метаболічним синдромом

Abstract

Дисертація присвячена розпрацюванню і науковому обґрунтуванню стратегії хірургічного лікування хворих з метаболічним синдромом (МС) залежно від дисбалансу орексигенних та анорексигенних гормонів та молекулярно-генетичних предикторів із застосуванням ендоваскулярної емболізації артерій шлунка та оцінки її ефективності порівняно з існуючими лапароскопічними втручаннями, направленої на попередження рецидиву ожиріння та кардіометаболічних порушень. Уперше в Україні проведений аналіз алельного стану поліморфізму генів ADIPOQ (rs17300539), ADIPOQ (rs266729), LEPR (rs1137100), LEPR (rs1137101), LEPR (rs1805094), LEP G2548A (rs7799039), GHRL (rs696217) встановив статистично значущі відмінності між групою пацієнтів із МС і контрольною групою при порівнянні алелі А та G гена рецептора лептину (rs1137101) та алелі Т гену греліну (rs696217) (p=0,009, p=0,013, p=0,031 відповідно). За допомогою бінарної логістичної регресії встановлено, що наявність алелі Т гену GHRL (rs696217) збільшувала ризик розвитку МС у 3,027 раза (р=0,029), а наявність алелі G гену LEPR (rs1137101) – у 2,650 раза (р=0,002). Встановлено, що носійство алелі Т гену GHRL (rs696217) є предиктором кращих показників зменшення рівня греліну загального та відсотку надлишкової маси тіла у пацієнтів, яким виконуються операції із редукції грелінпродукуючої зони шлунка. За допомогою регресійного аналізу отримано ROC криві, які характеризують мінімальні концентрації лептину, греліну, адипонектину, резистину в прогнозуванні ймовірності розвитку МС. Специфічність і чутливість їх склала від 77,4 % до 100 % залежно від досліджуваного гормонального маркера (p<0,001). Науково доведено ефективність БЕА у пацієнтів із МС: зниження середнього ІМТ на (5,03±0,23) кг/м2, відсотку загальної та надлишкової маси на 13,06 % та 31,55 % відповідно, через 1 рік після операції. Встановлено ефективність БЕА в зменшенні проявів МС за рахунок зниження рівнів лептину на 24,72 % (р=0,0280), загального греліну на 74,49 % (р<0,0001), резистину на 20,95 % (р=0,0002), HbA1c на 11,73 % (р=0,0037), інсуліну на 28,07 % (р=0,0015) та підвищення рівня адипонектину на 40,0 % (р=0,0015) через 6 місяців після операції. Науково підтверджено позитивний вплив баріатричних рестриктивних лапароскопічних операцій та БЕА на рівень маркерів оксидативного стресу із позитивним впливом останньої на процеси зниження окислених ліпопротеїнів низької щільності (p˂0,001), МДА (p=0,0002), ЗАА,% (p=0,0019). Доповнено наукові дані, щодо динаміки показників прооксидантно-антиоксидантного статусу, оксидативного стресу, гормонального гомеостазу в експериментальних тварин за умов МС до та після його баріатричної корекції. Після ЛЛША покращення було статистично значимо достовірним за всіма досліджуваними показниками (каталаза, GSH, ЗАА, ТБК-АП (р<0,05). Показано, що експериментальна емболізація навіть трьох судин шлунка призводила до помірних змін структури слизової оболонки, пов’язаних з реактивними розладами в системі мікроциркуляторного русла. У прилеглих до шлунка внутрішніх органах (печінка, дванадцятипала кишка, селезінка, підшлункова залоза) виникали транзиторні розлади мікроциркуляції.