ОРГАНІЗАЦІЯ НАДАННЯ МЕДИЧНОЇ ДОПОМОГИ ХВОРИМ АРТЕРІАЛЬНУ ГІПЕРТЕНЗІЮ У ВІЙСЬКОВИЙ ЧАС: ПОГЛЯД НА ПРОБЛЕМУ ОЧИМА МЕДИЧНОЇ СЕСТРИ
Короткий опис(реферат)
У кваліфікаційній роботі висвітлено проблему окремих аспектів надання медичної допомоги хворим із артеріальною гіпертензією в умовах сьогодення нашої країни з позиції втручання медичної сестри в лікувально-діагностичний процес. Артеріальна гіпертензія (АГ), особливо ускладнена, залишаться однією з найбільших проблем сучасної медицини, оскільки їй притаманна висока поширеність, певні труднощі у діагностиці та профілактиці на ранніх стадіях у молодих людей, низька прихильність до лікування, побічні ефекти антигіпертензивної фармакотерапії, та потенційно небезпечні зовнішні фактори, серед яких важливе місце займає хронічний стрес. Встановлено, що стрес у його різних варіантах може
призводити до транзиторного підвищення АТ.
Особливого значення набула проблема АГ в період війни в Україні, коли до традиційних факторів ризику додався надпотужний стресорний фактор. Кожен наш мешканець переживає стрес через війну - і військові на фронті, і цивільні, які знаходяться у районі бойових дій або віддалено до фронту.
АГ та стрес є взаємопов’язаними факторами ризику, які потенціюють негативний вплив один одного на цереброваскулярну систему. Як наслідок, за місяці війни в Україні зросла захворюваність інсультами, значно збільшилась кількість інсультів у молодих осіб та людей середнього віку. Разом з тривожними та депресивними розладами невпинно росте
кількість пацієнтів з когнітивною дисфункцією через гострий та хронічний стрес, нехтування станом здоров’я (відмова від лікування та контролю факторів ризику), недоступність медичних препаратів та незадовільний рівнем медичної допомоги у тимчасово окупованих регіонах та в зоні бойових дій України, зловживання алкоголю та паління.
Існують дві стратегії зниження артеріального тиску (АТ): модифікація способу життя (МСЖ) та медикаментозне лікування. МСЖ сприяє зниженню як АТ, так і кардіоваскулярного ризику (КВР), але більшість пацієнтів із АГ все ж потребують медикаментозного лікування, заснованого на доказах рандомізованих контрольованих досліджень у
клінічній медицині. Поєднання когнітивно-поведінкової та медикаментозної терапії оптимізує результати лікування.
Враховуючи вищенаведені дані, метою даної кваліфікаційної роботи було вивчення ролі середнього медичного персоналу в оптимізації ведення особливої когорти хворих на легку та помірну АГ – внутрішньо переміщених осіб, у військовий час та з врахуванням їх психоемоційних та поведінкових реакцій.
Обстежено хворих на есенціальну АГ 1 та 2 ступенів, які були вимушені мігрувати з місць проживання та арени, близької до бойових дій в більш безпечні місця. АГ встановлювали на підставі анамнезу захворювання та скарг пацієнтів, даних медичної документації. Проводили вимірювання артеріального тиску, електрокардіографію, визначення маси тіла,
анкeтування (у фоpмi cамозвiту) для вивчeння психологічного стану та особливостей комунікації між медичним працівником і пацієнтом в умовах війни; а також для вивчення «досвіду перебування в зоні бойових дій», для
доклінічної оцінки змін поведінки та соціального функціонування в умовах війни. Комплексне обстеження хворих проводилось у перші дні їх перебування в госпіталі. При розподілі хворих за різними схемами лікування – з додатковим включенням в план лікування психотерапевтичних методик та лише з базовою медикаментозною терапією – визначили дві групи спостереження. Базову терапію проводили відповідно до чинних рекомендацій.
В результаті проведеного дослідження виявлено, що стресовий вплив подій військового часу на перебіг АГ призводив до дестабілізації АТ та зниженого контролю над проявами емоцій у внутрішньо переміщених осіб і потребував модифікації лікування додатковими заходами корекції виявлених розладів. Встановлено, що пацієнти із АГ 1 ступеня більш
схильні до втрати пізніх соматичних симптомів та ступорозного емоційного стану після міграції зі своєї домівки до вимушених місць локації, аніж пацієнти із АГ 2 ступеня, що свідчить про збереження адаптаційних
можливостей організму при нижчому рівні АТ. Встановлено, що внутрішньо переміщені пацієнти з АГ 1-2 ступ. були схильні до конфлікту з людьми з найближчого оточення – в сім’ї та з друзями, і в найменшій мірі з колегами по новій роботі.
Таким чином, запропоновані методики мали позитивний ефект на психоемоційний стан обстежуваних пацієнтів з АГ 1-2 ступенів; найбільш ефективною виявилася методика майндфулнесу, оскільки сприяла відновленню соціальних запитів та функціонування у стосунках пацієнтів з АГ 1-2 ступеня у вигляді зниження конфліктогенності з членами сім'ї та
родини, з друзями, з колегами. Рівень соціалізації з набуттям нових навичок і функцій зріс на 20%. Тому рекомендовано одночасно з медикаментозним антигіпертензивним лікуванням за активної участі медичних сестер приєднувати до діагностично-лікувального процесу застосування простих і легкодоступних психотерапевтичних методик, з
метою усунення стресового чинника в якості модифікованого фактора ризику серцево-судинних подій.