Обгрунтування оптимізованої хірургічної тактики у хворих на гостру непрохідність тонкої кишки

Abstract

Дисертаційна робота присвячена аналізу причин незадовільних результатів лікування, розпрацюванню клінічних, сонографічних і рентгенологічних критеріїв оцінки стадійності перебігу непрохідності тонкої кишки, алгоритму вибору раннього невідкладного операційного втручання в окремих випадках із застосуванням лапароскопічних втручань та методів декомпресії травного тракту, ідентифікації і прогнозування ризиків післяопераційних ускладнень. За результатами проведеного дослідження отримано нові дані і поглиблено існуючі уявлення про визначення основних діагностичних критеріїв, стадійності гострої непрохідності тонкої кишки (ГНТК). Уперше на основі комплексних клініко-лабораторних інструментальних та інтраопераційних критеріїв, науково-обгрунтовано стадійність перебігу захворювання з виділенням стадії компенсації (43,4 %), субкомпенсації (53,8 %), декомпенсації (2,8 %). Кількісно обґрунтовано експоненціальний характер зростання прогнозованої післяопераційної летальності при ГНТК залежно від тривалості діагностичного та передопераційного періодів, із визначенням критичних часових порогів, що достовірно впливають на виживаність пацієнтів. Науково доведено, що зростання індексу коморбідності за Чарлсоном понад 3,5 у пацієнтів старше 60 років асоціюється з багаторазовим (до 25,6 раза) підвищенням ризику летального наслідку операційного втручання. Доповнено наукові дані про патогенетичну роль ендогенної інтоксикації при ГНТК шляхом доведення прогностичної цінності лабораторних індексів у комплексній оцінці ризику летального результату. Розширено сучасні уявлення щодо стратифікації пацієнтів із ГНТК за рівнем ризику шляхом інтеграції клінічних, часових, лабораторних та інструментальних показників у єдину прогностичну модель оцінки перебігу захворювання. Показано, що програмована лапаростома та більш радикальна хірургічна тактика достовірно знижують прогнозовану летальність, тоді як недостатня санація черевної порожнини при перитоніті асоціюється з критично високим ризиком смерті. Показано, що ступінь дилатації привідної петлі тонкої кишки є об’єктивним та високочутливим морфофункціональним маркером тяжкості перебігу ГНТК, при цьому розширення понад 9 см характеризується 21-кратним зростанням прогнозованої летальності.