ОСОБЛИВОСТІ ПОШИРЕННЯ СИНДРОМУ ПРОФЕСІЙНОГО ВИГОРАННЯ МЕДИЧНИХ ПРАЦІВНИКІВ НАРКОЛОГІЧНИХ ТА ПСИХІАТРИЧНИХ ЗАКЛАДІВ У СУЧАСНИХ УМОВАХ НА ПРИКЛАДІ ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Abstract

Сьогодні соціально-економічні перетворення та несприятлива політична ситуація в країні, складнощі впровадження реформи охорони здоров’я, вірусна пандемія супроводжуються стресами та невпевненістю в майбутньому, що негативно впливають на психологічне, матеріальне, професійне благополуччя медичних працівників. Це, безумовно, негативно позначається на якості надання медичної допомоги на всіх рівнях, що призводить до нівелювання престижу професії, відтоку висококваліфікованих кадрів, зменшенню обсягу медичних послуг та погіршення репутації будь-якого медичного закладу. Інтерес до вигорання завжди поширювався та залежав від соціально-економічного розвитку країни чи регіону. глобалізація, приватизація та, навіть, комп'ютеризація спричиняють швидкі, а іноді і миттєві зміни у робочому житті. Постійно виникає необхідність оволодіння новими навичками, новими видами робіт, підвищення продуктивності праці. Ці зміни не минули і медичних працівників – взаємозамінність, часто, вимушена, розширення обов’язків та повноважень, постійне очікування нових впроваджень – вимагають від медиків посиленої уваги, зібраності, стресостійкості. Загальне прискорення темпу життя та збільшення інформаційного тиску на особистість утворюють передумови розвитку вигорання. Хоча вигорання невід’ємно зв’язане з професійною діяльністю, фактори, що впливають на розповсюдження можуть бути дуже різноманітними. І сучасність вносить свої корективи. Особливо це стосується зовнішніх факторів впливу на СЕВ. Науковий і практичний інтерес до синдрому вигорання обумовлений тим, що його наслідки є небезпечними не лише для медичних працівників, а й для об’єктів їх професійної діяльності – пацієнтів, людей, що потребують особливого догляду, посиленої уваги, психологічної та емоційної підтримки. Професійно виснажений, емоційно знесилений лікар чи медична сестра не спроможні продуктивно працювати, оскільки у них знижується рівень психологічної готовності до інноваційної діяльності, особистісного та професійного самовдосконалення, погіршуються взаємини з адміністрацією, колегами, клієнтами. Згідно з концепцією розвитку охорони психічного здоров’я під егідою ВООЗ, МОЗ України, Швейцарської агенції розвитку та співробітництва, Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), Світового банку та Департаменту охорони здоров’я Луганської облдержадміністрації у Луганській області була створена Координаційна рада для впровадження проєкт «Психічне здоров’я для України на період до 2030 року. Ця концепція передбачає вирішення ряду проблемних питань надання спеціалізованої медичної допомоги людям з психічними розладами. Ось лише деякі них: несвоєчасність звернення до лікування, великий відсоток людей з залежностями, анозогнозія захворювань, зростання аутичних розладів у дітей, організація мобільних бригад з надання психіатричної допомоги, інтеграція послуг із розвитку психічного здоров'я до первинної ланки, недостатність кваліфікованого персоналу. Варто враховувати і те, що ЛЗНПД Луганської області забезпечені лише на 75-80% лікарями, з яких 40% це люди пенсійного віку. Як бачимо, кадрова проблема дуже актуальна. А це значить, що виконання поставлених задач збільшує навантаження на медичний персонал, рівень відповідальності кожного працівника. Вимоги до підготовки та кваліфікації медичних кадрів усіх щаблів також значно підвищились за доволі короткий проміжок часу, що, несумнівно, додає стресоутворюючих факторів у професійній діяльності.