Роль гіпоксії в порушенні толерантності до глюкози у людей похилого віку та шляхи корекції

Abstract

У дисертаційній роботі представлено дані щодо змін стійкості до гіпоксії та стресової реактивності кардіореспіраторної системи у людей похилого віку із порушеною толерантністю до глюкози. Також представлені результати впливу курсового застосування інтервальних нормобаричних гіпоксичних тренувань і кверцетину на виявлені порушення. Встановлено, що у людей похилого віку із порушеною толерантністю до глюкози знижується стійкість організму до впливу гіпоксії. Показано, що за умов дозованої гіпоксії у людей похилого віку із порушеною толерантністю до глюкози, порівняно з людьми зі збереженою толерантністю до глюкози, відбувається більше зниження концентрації глюкози на тлі меншого зниження концентрації інсуліну, що свідчить про зниження інсулінорезистентності. Доведено, що порушення гомеостазу глюкози у людей похилого віку асоціюється зі зниженням вазомоторної функції ендотелію мікросудин та підвищенням симпатичної активності. Встановлено, що у людей похилого віку із порушеною толерантністю до глюкози у відповідь на гіпоксію знижена вентиляційна реакція і водночас збільшена стресова реакція з боку автономної нервової та серцево-судинної систем. Доведено, що низький рівень експресії мРНК HIF-1α є одним із факторів зниження стійкості організму до гіпоксії у людей похилого віку як зі збереженою, так і з порушеною толерантністю до глюкози. Обґрунтовано й апробовано нові підходи щодо корекції зниженої стійкості організму до гіпоксії, порушення гомеостазу глюкози, стресової реакції кардіореспіраторної системи на гіпоксію, експресії мРНК HIF-1α та довжини теломер лейкоцитів у людей похилого віку із порушеною толерантністю до глюкози із застосуванням інтервальних нормобаричних гіпоксичних тренувань або кверцетину.