Особливості фіброзування печінки у пацієнтів з неалкогольною жировою хворобою печінки та інсулінорезистентністю

Abstract

У дисертації наведено нове вирішення актуального наукового завдання, яке полягає у підвищенні ефективності лікування хворих на неалкогольну жирову хворобу печінки (НАЖХП) та інсулінорезистентність (ІР) шляхом розробки патогенетично обґрунтованого методу лікування на основі вивчення особливостей клінічних механізмів їх розвитку, процесів фіброзування печінки, порушення ліпідного обміну та зміни рівня лептину у сироватці крові цих пацієнтів. Визначено характерні особливості клінічного перебігу фіброзу печінки у пацієнтів з НАЖХП у поєднанні з ІР, що дозволяє поглибити розуміння патогенезу цього стану, та доведено, що незалежно від маси тіла ключовим етіологічним фактором прогресування фіброзу у пацієнтів із НАЖХП є порушення ліпідного обміну. Встановлено, що ці порушення мають тісний кореляційний зв’язок з ІР, ступенем стеатозу та стадіями фіброзу печінки. Використано прямі та непрямі маркери фіброзу, а також методику еластографії зсувної хвилі (point Shear Wave Elastography, pSWE) для стратифікації стадій фіброзу залежно від наявності коморбідної ІР. Виявлено достовірні кореляційні зв’язки між індексами FIB-4, NFS, FibroTest та даними pSWE-еластографії, а також Steatotest та даними стеатометрії у пацієнтів з ІР, що забезпечує підґрунтя для більш точного визначення стадій фіброзу та стеатозу та прогнозування його перебігу. Розширено наукові уявлення щодо патогенетичного значення лептину і його ролі як предиктора формування та прогресування фіброзу у пацієнтів із неалкогольною жировою хворобою печінки та інсулінорезистентністю. Доведено його зв’язок з основними показниками ураження печінки, параметрами ліпідограми та ступенем метаболічних порушень, а також показниками еластографії печінки, що свідчить про його ключову роль у прогресуванні фіброзу. Крім того, уточнено механізми впливу лептину на розвиток інсулінорезистентності, його участь у процесах запалення, стеатозу, що визначає лептин як важливий маркер діагностики, прогнозування та моніторингу терапії у пацієнтів із даною патологією. Обґрунтовано та доведено вищу ефективність терапевтичної програми, яка включає комбінацію немедикаментозної терапії, УДХК та метформіну для лікування пацієнтів із поєднаним перебігом НАЖХП та ІР. Застосування цієї схеми терапії сприяло зниженню клінічних проявів захворювання, нормалізації активності непрямих маркерів пошкодження печінки (АлАТ, АсАТ), поступовій стабілізації рівня лептину, зменшенню жорсткості печінкової паренхіми (перехід зі стадії F2 до F1 за даними pSWE) та редукції ступеня стеатозу (перехід із S2 до S1). Запропонований терапевтичний підхід відкриває нові перспективи у лікуванні НАЖХП, сприяючи не лише стабілізації, а й регресу патологічних змін печінки.