Основні закономірності дитячого травматизму

Abstract

Проблема травматизму надзвичайно актуальна і до кінця не вирішена. Щорічно, кількість травмованих дітей збільшується. Попри значні досягнення сучасної травматології і ортопедії кількість незадовільних результатів лікування збільшується. Дитячий травматизм – гостра соціальна проблема сучасності. Згідно з даними ВООЗ, серед інших причин смертності (серцево-судинні захворювання, злоякісні пухлини ) людей віком від 0 і 44 років, травматизм як причина смерті займає перше місце. Тому, ще 20 років тому вперше у світі та Європі під егідою ВООЗ поглиблено вивчався дитячий травматизм та його профілактика. Об’єкт дослідження: наукове дослідження базується на результатах аналізу травматичних пошкоджень 7964 дітей різного віку які звернулися за медичною допомогою в травмпункт обласної дитячої клінічної лікарні Тернополя в умовах мирного часу за 2020 рік. Мета дослідження: науково-дослідна робота присвячена актуальній проблемі дитячого травматизму – вивченню основних ланок та синдромів травматизму залежно від віку, сезону, соціальних факторів з наступними практичними рекомендаціями щодо запобігання цих каліцтв у дітей. Завдання дослідження: - дослідити основну вікову закономірність травматизму; - дослідити основну сезонну закономірність травматизму; - дослідити основну закономірність пошкодження топографо-анатомічних зон дитини; - дослідити основну закономірність травматизму та психоемоційного статусу дитини та сімейного статусу батьків; - дослідити основну закономірність укушених ран нанесених тваринами; - дослідити основну закономірність укусів нанесених кліщами; - розробити основні напрямки профілактики дитячого травматизму. В результаті дослідження встановлено, що існують певні закономірності дитячого травматизму. Кожне каліцтво мало свою причину і не було випадковим. Виявлено чітку сезонну закономірність травм: - синдром травматологічної тріади - СТТ (Traumatological triad syndrome – TST); - синдром травматологічної дивергенції – СТД (Syndrome of traumatological divergence – STD); Описано – портрет дитини, яка найбільш уразлива до травм - ПДУТ (Portrait of a child vulnerable to trauma – PСVT). Встановлено взаємозв’язок травматизму та запропонованого нами синдрому різкої зміни поведінки – СРЗП (Syndrome of a sudden change in behavior – SSCB) та між травматизмом і малорухливим способом життя — гіподинамічнийгіподинамічний травматологічний синдром ГТС (Hypodynamic trauma syndrome – HTS). Результати дослідження показали, що переважний; головний; основний; найпоширенішим травматизмом був вуличний та побутовий. Найчастіше пошкоджуються верхні кінцівки. Рідко спостерігався пологовий травматизм. Сідничне передлежання плода є загрозою переломів. Пологові переломи довгих трубчатих кісток у новонароджених не потребують ідеального зіставлення. Усі укуси тварин були спровоковані дітьми, переважно хлопчиками у віці від 7 до 13 років у літній період. У малих дітей до 6 річного віку домінували кусані рани голови (лице, вуха, ніс, губи), у старших дітей – рани кінцівок. Головну загрозу укушених ран у дітей становлять відомі домашні собаки, коти, хом’ячки. Найбільша кількість укусів кліщів (81 %) припадала на три місяці – травень, червень. Більшу частину ПХО зроблено дітям влітку. Найбільше репозицій переломів здійснено влітку, найменше взимку.