ПАТОГЕНЕЗ ТОКСИЧНОЇ НЕФРОПАТІЇ У ЩУРІВ РІЗНОГО ВІКУ
Abstract
Дисертація присвячена вивченню патогенетичних аспектів нефропатій у різновікових щурів, індукованих дихлоридом ртуті (сулемою). У роботі наведено теоретичне обґрунтування та практичне вирішення проблеми вікових особливостей функції нирок та стану водно-сольового обміну в нормі та при токсичних нефропатіях. Досліди проведено на 174 білих безпородних щурах-самцях. Встановлено, що нирки статевонезрілих, статевозрілих та старих щурів, у цілому, ефективно регулюють водно-сольовий гомеостаз, забезпечуючи стабільність осмотичного та іонного складу плазми крові при навантаженні водою і сольовим розчином з визначеними віковими особливостями ниркових процесів фільтрації і реабсорбції. Найбільш висока здатність нирок регулювати осмотичний гомеостаз встановлена у групі молодих статевозрілих тварин, а найменша - у щурів старшої вікової групи у зв’язку зі зниженням ниркового функціонального резерву і зміною канальцевої реабсорбції води та осмотично активних речовин. Доведено, що нирки молодих статевозрілих щурів найбільш чутливі до токсичного впливу дихлориду ртуті, що виявляється у зниженні кліренсу креатиніну, посиленні протеїнурії і фосфатурії, у той час як чутливість нирок статевонезрілих щурів – значно менша. Встановлено, що у щурів старшої вікової групи при токсичній сулемовій нефропатії знижується здатність ефективно регулювати осмотичний гомеостаз внаслідок зменшення клубочкової фільтрації та відсутності ниркового функціонального резерву, на фоні порушення обміну оксиду азоту.
Collections
- Автореферати дисертацій [216]